Ірен Роздобудько - авторка численних романів, які з часом неодмінно конкуруватимуть у популярності з книгами Паоло Коельо.
Схожий езотерично-побутовий ракурс має і твір “Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних до життя”. Втомлена життям і славою, публікаціями в гламурних журналах героїня вирішує кардинально змінити своє життя й улаштовується на роботу до психіатричної клініки. Але замість спокійного вислуховування стандартних історій хвороби вже першого дня їй трапляється пережити дивну пригоду - закодовану розповідь хворого, не надто схожого на хворого. Цілу ніч вона намагається вичленити з його плутаної розповіді незвичайну історію життя й візії світу, розказаної у формі притчі: “Отже, я бачив її біля джерела. Перед тим, як підставити шийку карафи під струмінь, вона вмивалася. Довго терла обличчя, відмивала долоні. Особливе зворушення викликало в мене те, як вона миє ступні - вперто тре їх камінцем,уважно розглядає і знову тре, аж поки вони не стають ніжними та жовтувато-рожевими, як пергамент, що світиться на сонці. Потім рівна цівка зі дзвоном лилася в карафу. Лилася так довго, що дівчинка встигала трохи поспати на великому круглому камені. Крізь дрімоту вона дослухалася до звуку й прокидалася якраз у ту мить, коли вода наливалася по вінця. О, забув сказати, вона казала воді: “Доброго дня!” - коли приходила, та: “Дякую!” - коли карафа наповнювалася. Одне слово, звичайне мале дівчисько…
Я бачив усе її життя настільки чітко, що моє серце часом стискалося. Я знав, що років у тридцять, народивши купу дітлахів, вона зів’яне, носитиме чорну туніку та хустку, ховаючи під нею поріділе волосся та спалене сонцем згрубіле обличчя. І так само приходитиме до джерела,тільки вже не казатиме воді ані добридень, ані дякую… Вона вже зараз мала вигляд стомленої”.
Історія підступного кохання вдівця до багатої спадкоємиці, який намагається довести її до божевілля картинами, які сам малює та які вже довели до самогубства декількох його попередніх дружин, - не менш містична та загадкова. Але це лише дві з численних історій, химерно пов’язаних у цій книзі. Авторка не зраджує свого стилю та бездоганної української мови, яка не так часто трапляється в сучасній популярній українській літературі.