Люко Дашвар

Напевно ні для кого вже не секрет, що під таким псевдонімом ховається така собі Ірина Чернова – сценарист та журналіст зі стажем. Про життя письменниці відомо небагато. Автобіографія – ось і все, що можна надибати в інтернеті. Дві вищі освіти – Одеський інститут легкої промисловості (інженер–механік) та Академія державного управління при Президентові України (магістр державного управління). З 1986 року працює у сфері журналістики. Після розпаду СРСР редакційний колектив Херсонської „молодіжки” обрав Ірину Чернову головним редактором. Згодом – голова комітету у справах преси та інформації Херсонської облдержадміністрації. Є засновником двох газет у Херсоні. За словами авторки пограбування редакції змусило пані Ірину переїхати до Києва, де вже у 2001 році почала працювати головним редактором для газети „Селянська зоря”. А там і „Історії з життя”, і жіночий „глянець”... Курси сценарної майстерності голлівудського професора Річарда Креволіна змінили життя журналістки. Відтоді Ірина Чернова є тим, ким вона є зараз – автором трьох українських романів, а також сценаріїв до фільмів „Місяць–Одеса”, „Час — це все” і ще двох серіалів.

«Золотий автор», «платиновий автор» — такі яскраві і безапеляційні епітети нині в моді. 

Судячи із кількості цих означень Люко Дашвар і справді має почуватися в Україні унікальною письменницею. По-перше, свою кар’єру романістки Дашвар розпочала вже за сорок, по-друге, її перша ж спроба виявилася переможцем «Коронації слова», по-третє, вона має де друкуватися, і її нові романи не розчаровують ані видавців, ані читачів. Люко пробує себе у різних жанрах, хоча із формою воліє не експериментувати — її особлива риса: класика з чіткою фабулою, зрозумілими мотивами, яскраво прописаними героями-типажами, лаконічною мовою і авторською відстороненістю. І коли критики нарікають на відсутність героя в українській літературі, то твори Люко Дашвар цілковито заперечують цю тезу. Однак у своєму приватному, позаписьменницькому житті Ірина Чернова вважає, що повчати когось просто не має права. Спокій та скромність авторки доводять, що оті епітети-позлітки лише омана, і відпадають самі собою, не прилипаючи. Ця жінка має що сказати, але, здається, готова відкрити таємниці не всім. Чи вдалося це у сьогоднішній розмові — судити вам.